Вартовий есесівець уважно прочитав перепустку і почав дзвонити якомусь штурмфюреру.
— За цих кілька хвилин Павла Ключара гейби підмінили: не було на світі лагідно усміхненого поета, дещо повільного, м’якого, якого я звик бачити кожного дня; стояв на хвіртці високий, зібраний у кулак вартовий Святого Духа, його ключар.
Старшина міліції витягся в струнку, директор і старший вартовий назвали свої прізвища.
Гикнувши, наче в нього перехопило дух, вартовий упав на бік.
Вартовий оглянув перепустку, а потім швидкими і вмілими рухами обмацав Казика.
На жаль, вітер був південний, і вартовий очей не спускав з цього берега, де переховувався Ун.
Невдовзі звідти повернувся козак, шепнув Сулимі : — Вартовий у будці й не тріпнувся, на тім світі вже додивляється сни.
Але вартовий не зважав на бранця, надто кволого й змореного, щоб думати про втечу.
— повторив вартовий і взяв із занімілих рук Варана полотняний мішок.
Очевидно, вартовий забув замкнути, хоч замок висів на дверях.