— Еге ж, у житті часто доводиться жалкувати , — відрубала Елен.
І абат Піко почав знову жалкувати за своїм селом, за морем, що було видно з вікон його плебанії, за маленькими лійкоподібними долинами, куди він ходив читати свій требник, дивлячись, як десь далеко пропливають кораблі.
— Та навіщо жалкувати за вічним сонцем, якщо ми маємо відкрити для себе божественну ясноту — далеко від людей, які вмирають у плині рокових одмін.
А щодо втрати їхнього товариства, то вона була переконана, що Джейн незабаром неодмінно припинить жалкувати за ним, насолоджуючись натомість спілкуванням з містером Бінглі.
— Чому я маю жалкувати за тими, хто й без мене буде щасливий?
Але жалкувати, що поїхали, вам точно не доведеться … хоч для цього ти й мусив покинути Осяйні Печери Агларонда.
Будемо вічно жалкувати, що тоді вийшли на мить із крамниці конфекції сумнівної поведінки.
— Я мав би місяць, аби жалкувати, що не так прожив його.
Ні жалкувати, ні співчувати вголос механік не вмів.
Промчавши з півкілометра, він почав жалкувати, що останнім часом нехтував фізичною підготовкою.