Ми не вірили матері і захищали діда од її нападів, бо псалтир всередині був не чорний, а білий, а товста шкіряна палітурка — коричнева, як гречаний мед чи стара халява.
Її палітурка була заяложена, аж масна від чужих рук.
Доторкнувшись до книги, яку бачив двадцять п’ять років тому, я зрозумів, що оббита шкірою палітурка виготовлена з дерева.
У нашій справі головне — вдала палітурка, аби той, хто її побачить, відразу втямив: тут не жартують.
Книга була важка та незвичайно нова — якихось зо два десятка років … Палітурка ще пахла шкірою.
Вкрита плямами палітурка й заяложені сторінки викликали в нього зловтіху.
— і вирвала у нього книгу, та тільки не всю, верхня палітурка в руках у чоловіка зосталася.
Палітурка, звичайно, була чорною, на ній — Григорію Єрофантенку, ти ще не вмер?
Тут-то вона і стояла, одразу за «Мілдред Пірс», а її палітурка ні на йоту не була червоною.
Палітурка здавалася обгорілою — так, книга вочевидь побувала у вогні, і сталося це не двадцять років тому, а, можливо, всі сто … Скільки ж років цьому мотлохові …