О ти, що смертним спільну користь виявив, Бездольний Прометею, за що терпиш так?
А тепер — бездольний, забава вітрів, Ворогам страждаю на втіху.
Бо я в цім світі наче Та крапелька води, яка шукає В безмежнім океані другу краплю: Щоб подругу знайти, туди упавши, Вона незримо й непомітно гине; Так я тепер шукаю брата й матір І в пошуках, бездольний, сам гублюсь.
Нащо, бездольний, покинув ти сонячне світло й приходиш
Муж бездольний; щасливу пташки йому путь віщували