Все, що я бачу — це безкрай білого піску і … калюжі чогось чорного.
Величезний коридор завдовжки триста п’ятдесят метрів губився в безпросвітній пітьмі і, здавалося, вів у безкрай.
Вздовж коридору тяглися телефонні дроти, кабелі електромереж, труби вентиляції, унаочнюючи геометрію перспективи, демонструючи одвічне інцестуальне бажання ліній злитися в безкрай.
Безкрай обріїв обважнів від незмірної туги даличині, в цій прозорості, в цій нескінченності, мов кат лютого літа, була незвична тривога.
Якийсь час вона дивилася в темно-синій безкрай за дверима, який немов різдвяну ялинку вбрано в густу мережу вогників, а тоді її здолав сон …
Се так невисказано приємно летіти далеко, в безкрай, а вітер лише шах, шах, шах, попри тебе !