Наступної миті спека відступила й археолог опинився в безпросвітній темряві.
О цій-от годині, такій похмурій і безпросвітній, моя душа тужила за людським співчуттям, та раптом
Хоч за довгі дні Знав із світу лиш одно я, Що колискою й труною Стала ця тюрма мені; І хоча у глушині, Де з народження лиш голі Бачу скелі в цім околі, Я, живий скелет, живу, Душу втративши живу В безпросвітній цій неволі;
І я впала у безпросвітній відчай від усіх тих дорослих проблем, важких, гріховних, темних …
Це був пройдисвіт і безпросвітній п’яниця, покинув жінку і семеро дрібних дітей та пішов жити на віру з якоюсь жидівкою.
Я опинився в безпросвітній темряві, заставленій ліжками, шафами, великими важенними стільцями, стосами коробок та книжок.
Вони лиш пам’ятали, що бігли на одчай, через комиші, через воду, в безпросвітній темряві, з почуттям звірини, за якою женуть собаки.
Тільки дощ, темінь, високі дерева, що обступили трасу, і мовчазний водій затопили безпросвітній простір.
Наступної миті, нітрохи не здивувавши цим Леонсію, яка у безпросвітній апатії нічому вже не дивувалася, Королева випустила кинджал, сіла на пісок і, затуливши обличчя руками, істерично розридалася.