Така відповідь не раз збивала його з пантелику, заводила на безпуття, а тут говори і не дбай, що тобі відповідять, бо й так не зрозумієш.
Од щирих слів любої жінки серце його впокоювалось, сувора натура, загартована давнім злиденним життям, м’якшала: він тепер соромився свого давнього безпуття, тії кривої стежки, якою він думав дійти до щастя …
Охорони його й поведи по добрій дорозі Хай не зійде на безпуття.
І здалися вони йому такими щасливими, такими добрими, привітними, що він незчувся, де дівся його страх перед ними, сором за своє безпуття …
Їй не так щеміли тепер ці набряклі синяки на тілі, як раптом схопила її за серце люта розпука свого безпуття і порожнечі.