Не маю я неньки рідної, більше мені ні до кого голову прихилити, за порадою звернутися, ні в кого захисту шукати … Самотня я, як билиночка у степу.
Вона заплющила очі й почала стиха співати: Ой билиночка до билиночки прихилялась, А до милого та милесенька пригорталась.
Як билиночка в полі, Та не дав мені бог Ані щастя, ні долі.
Яворницький записує слова і помічає мотив пісні, Але дивна річ: як тільки співець дійде до того місця пісні, де говориться, як билиночка здригнула й заговорила, так несподівано й розридається.
Вона не боліла, вона не страждала, а час від часу Догоряла, мов свічечка, засихала, мов билиночка.