А втім, по воді хоча б перебігли легенькі брижі, тут же — анічогісінько, ніби не базальт це, не реальне тверде тіло, а просторове зображення, виткане з світлових променів.
Вода вже не здавалася застиглою, по ній пробігали легенькі брижі.
Брижі сонячного проміння малювали візерунки на її крилах.
чекав темний луг — осики йому ледве тремтіли. чекала вода — вітрець ледь-ледь гнав по ній брижі. чекав очерет — і помалу чорнішав. чекала водяна курочка, щоб невідомий студент пішов геть від озера і знову ховала голівку в хащі.
Неквап ливо лилася докладна розповідь, кожна деталь грала, іскрилася, наче морські брижі на сонці.
Брижі від випадкових або систематичних перешкод пробігли його тілом.
Довкола нього плавали немигаючі круглі очі, а над головою струміли зелені брижі.
Десь, мабуть, на півночі, пройшов шторм, сюди докочувались його високі хвилі, так звані мертві брижі.
Міражі, брижі, сонячні зайчики … Сонне оціпеніння оволоділо юнгою.
Та не зміг і оглянуться, чия то рука так цупко схопила його за брижі.