— Так , — заклопотано промовив Будка, риючись у кишені.
Будка, невеликий хлопчик, якого ми помітили ще у кодлі (він був найменший), і високий худорлявий хлопчина … у чорній масці - мабуть, «чувак».
Будка з Валькою стояли осторонь сумні, як собаки під дощем.
Перший у печеру, пригнувшись, зайшов «чувак», другий Будка, тоді я, за мною Ява, останнім мусив іти малий … (як потім з’ясувалося, він у печеру навіть не заходив, а одразу чкурнув додому).
Була сцена, запнута оксамитовою завісою, усіяною по темно-вишневому тлі, мов зірочками, зображеннями золотих збільшених десяток, суфлерська будка і навіть публіка.
І без його на те волі, перед ним постала вчорашня те лефонна будка — то діти гралися надворі - і поступово все, що через неї сталося.
І тому, що будка була дуже маленькою, і кінь і віз здавалися величезними.
Може, вони б і по-іншому поставились, але, мабуть, вони вважали, що Будка достатньо розквитався зі мною.
Я звернув на бічну доріжку — там білів у темряві невеличкий цегляний будиночок, які бувають в усіх міських садах, якась будка чи сторожка.
Між автосервісом і стоянкою машин стояла телефонна будка.