Він видобуває з буднів свято, і завжди десь під сонною поверхнею знаходить джерело.
Сніг розтанув і тоненьким брудним, жовтим шаром розповзався під ногами, змішуючись з рідкою глиною й нагадуючи екскременти хворої дитини.
Та й самі сонячні зайчики мусили б весь час тоді бути на землі.
У ньому чомусь міцніла впевненість, що сьогоднішня прогулянка відкриє йому, Луарові, щось важливе, здатне наблизити його до батька — хоча ближчими бути, здавалося б, уже неможливо …
Почавши пригадувати події цілого дня, від дідуся в білому халаті й у брилі він ступнево дійшов до траґічної сцени під вербою та щасливого її кінця.
Церемоніймейстер доктор Гут говорить інакше, ніж хазяїн шинку «Під чашею» Палівець.
А коли відняв від них пальці, на екрані був … той самий будинок, який я бачив під водою, тільки цілий.
Підставив руку під дощ, що лив і лив на вбогу пустку, на двір, який поріс густим розкішним споришем, й відчув, як став потроху відболівати.
Це був наче страшний сон — бачити, як з туману віддалеки виринають дементори, задихатися від холоду, що паралізував легені, чути, як далекий крик наповнює вуха — і бути неспроможним захиститися.
це не міг дізнатися, бо стояв на стійці, а під час маршу не говорять.