Одного ж разу святий ішов до церкви Пречистої Богородиці, яку ж сам створив, і бачив на шляху, що мурин іде вельми сумний , — був же то князь бісівський, ішли-бо після нього й инші біси.
Вони справляли бісівський шабаш над тілами полеглих героїв.
Він летів і летів, а довкола розлягався стогін, зойк та дикий бісівський регіт …
Забава засміялася ще тихіше, сказала крізь той бісівський сміх: «А не маю ж обох».
Недалеко ж вони відійшли, знайшли мужів числом тридцять, приступив же князь бісівський і пошептав одному мужеві на вухо.
Таких пахощів не стерпівши, легіон бісівський втік, наче биттям гнаний.
І терпів біс біль з руки дівочої, як же і з Рук Божих, з матеріяльним бичем нематеріяльна йому накладалася рана — та, якою ж справді від Бога рід бісівський пригнічується.