Він мовчазний, вайлуватий і ходить завжди насуплений.
Люда, як дика коза, легко спустилася з урвища, і Терень, вайлуватий, як ведмідь, ледве встигав за нею.
Торяник ішов своєю неквапливою, трохи вайлуватою ходою.
Вайлуватий молодик з примруженими очима, похитуючись вперед-назад, мовчав.
Вайлуватий господар підніс їй до обличчя свічку і, співчутливо щось пробурмотівши, відчинив двері до невеличкого покою, суміжного з просторою кухнею, в яку вони зайшли.
Вайлуватий, плечистий чоловік, уже трохи брезклий, з рудою бородою, який через кілька хвилин з’явився у кабінеті, був керівником саме тієї лабораторії, яка цікавила Коваля.