Під бубнів гук в юрбі гостей бучній, Зітхаючи, вона крізь веремій Пихи й кохання мчала навмання, Малюючи собі у шорах мрій Нестрижене Агнесине ягня Й солодкі хвилі втіх ще до нового дня.
Але на тлі космічних веремій ми ще вціліли якось недвозначно, бо кожен з нас хоч крапельку зумів зневажить смерть, наругу чи обачність !. .
Облиш філистимів і хамів: «Всякий Веремій про себе розумій».
Буйні мої думки нехтували отою притчею: «Всякий Веремій про себе розумій».