Верховина її лежала на одному рівні а їхньою дорогою і тяглася вдалину, скільки око ся гало, поволі спадаючи до смуги лісів.
Але можу теж присягнути, що ще змалку я поділила рівно мої почуття і що чорна мазь на дірявих вулицях мого родинного міста з тим своєрідним сумом над його зеленими горбами не менш любі для мене, як колірова й багата на красу Верховина.