Гляне в оте верцадло, а перед ним летять на баских конях Богун, Сірко, Наливайко.
Свою косу шовковую Тричі заплітала; Заплітала, прибирала В верцадло гляділа, Холодною водицею Біле личко мила … А те личко, мов зіронька Темненької ночі, Та ще к тому чорні брови І карії очі.
Дочка Лавися чепуруха В німецькім фуркальці була, Вертілась, як в окропі муха, В верцадло очі все п’яла.
У Яворницького було таке верцадло, яким він міг бачити навколо себе за декілька кілометрів.
Похука він на те верцадло — як вилетять із Січі козаки, як поженуться за ордою та як почнуть лупцювати ворога, аж тріски летять.