Уявіть собі, що вітрогони чи шахраї до нас не ходили, бо Роза була не з тих, що знайомляться з першим-ліпшим танцюристом, який вміє добре вихилятися, вигинати руку калачиком, шаркати ніжкою і робити реверансики, неначе справжній офіцер.
Капітан силкувався хвилясто вигинати свій масивний тулуб, а руки держав перед собою, як песик, що «служить», і не зводив з пана Бонді незабудкових очей, що ніби просили співчуття.
— Їй не треба було вигинати шию, щоб подивитися на нього, і він зрозумів, що вона досі на високих підборах.
Замість покірно вигинати спину й лащитись, як раніше, вони ходять горді, мов павичі, й зовсім не бояться виявляти свою первісну дику натуру іскристим поглядом та сердитим пирханням і навіть показувати пазурі.
Схоже на церковну баню, аби її вигинати не назовні, а всередину … Та фак, випхай ту фотку зі сраки і сам подивися, не втикай.
Насправді ж, то хитається голова пана Паломара, який змушений вигинати шию, аби зазирнути до окуляра телескопа.
І йому здалося, що дерева почали поволі, ніби у якомусь танці, похитувати гілками, вигинати стовбури, слухаючись загального, наче народженого віддаленим барабанним стукотом, ритму.