Він тероризував тут багатьох із нас, в тому числі і Василя Стуса, замахувався на нього механічною викрут кою.
І він, відчувши в цих словах викрут, послухався.
А цей черговий викрут, ніби я ставилась до нього «зверхньо», з якоюсь «поблажливістю» !
Раптом Стілітано згадав уславлений циганський викрут: злодій, кажуть, носить штани, змащені лев’ячим лоєм.
Адже він признався до речей безмірно страшніших і юридичне та морально більше обтяжуючих його, і не затаював нічого, бо говорив у тому психічному наставленні, коли не міг говорити неправди і думати про викрут.
Він гадав, що коли Кочубей не сховається впору, так якийсь час затримає його в Фастові, підібравши відповідний викрут.
— Ну от , — сказала я собі , — знов його давній викрут , — противлення злу довірою.
Чимало подібного подибує мо в пані Далловей, про яку В. Вулф нам пише: «Захоплюючись цими торжествами … їхнім сяйвом і збудженням, яке вони випромінюють, вона відчувала також порожнечу, викрут».
Він частіше за них бився, на кожен спосіб і викрут супротивника мав належну відповідь, і його власні способи були настільки розмаїті, що навряд чи треба було йому вдосконалюватися.