І вирлоокий теж не розпитував довго, кому чого треба.
— А я не так люблю пити, як закусювати , — озвався з-за своєї дерев’яно ї личини вирлоокий, смачно посмоктуючи мед.
Медовар виповнив ковші, став подавати, починаючи з купця, всі мерщій поприсмоктувалися до питва, тільки один, вирлоокий губатий чолов’яга в засмальцьованому корзні, підперезаний оривком, скривившись, тримав ківш у одній руці й не пив.
— Ну, продай , — сказав вирлоокий , — бо без закуски не можу …
Він показав на Сивоока й Лучука, але вирлоокий і головою не ворухнув у їхній бік.
Вирлоокий крутився мов в’юн; то зникав, то знову з’являвся біля князя Тивері, запевняючи, таки вволить його волю, хай має терпець і жде.
— вибивши з рук у Муси шаблюку і вхопивши його за барки, заревів вирлоокий негр.