Він, цей славетний дім, був такий рідний і такий втішливий, такий спокійний і привітний, світлий і барвистий в тій м’якій і плавній традиції барв, що притаманна і миргородським килимам, і решетилівським вишивкам, і опішнянським тарелям.
І одночасно глибокий сум — дивовижно заспокійливий, мало не втішливий , — потужний, мов підземна ріка, тік крізь нього.