Андреа і візниця чекають, поки вартовий перевірить документи.
Візниця, проте, не подав вигляду, лише скоса зиркаючи на Левицького — добряче налякався він чи ще ні, і щомоці, аж лійці з натуги дзвеніли, стримував напуджених коней.
— спитав візниця, вгледівши, як він прилип очима до недалекого уже села.
Женці зареготали, а візниця, мов засоромившись за своїх їздців, досадливе буркнув : — Та що ви !
— не обертаючись, промовив візниця й потягнув до себе віжки.
Візниця похапцем потяг за віжки, вйовкнув на зледащілих коней.
Він прокинувся і якось зрозумів три речі: лежить у санях один, візниця кудись відійшов, а шлях веде лісом.
Вася, що вже розм’як, зігрітий теплом і зустріччю, враз схаменувся : — Там же, внизу, візниця й речі мої на санях !
Візок зірвався з місця і понісся однією вулицею, другою, завернув ще раз і нарешті спинився перед агентством С. Візниця сміливо ввійшов туди і попростував до каси.