Руїна — пише тут на мурах гість незнаний, Як Валтасарові, на віковічний згад.
Панував там не віковічний альтернативний спосіб суджень з полюсами «так» або «ні», а скорше принцип невизначеності Гейзенберга, коли несподівано з’явля ється можливість ще й третьої істини.
За Калнишевського ж занепав і віковічний звичай військовий — обрання щороку вільними голосами кошового отамана.
Віковічний досвід говорив: не перечити, а спробувати перехитрити: затаїтися, принишкнути — і, отже, залишитися на плаву.
Але ти посіяв серед черні руйнівні знання, які, наче шашіль, підточують віковічний стовбур влади.
Погляди могли прискорити розв’язку, а нам цього не хотілося; нам подобалась ця гра — віковічний танець закоханих.
Отже, успадкований віковічний інстинкт заступив його недосконалий розум і врятував від порушення всесвітнього закону, про існування якого він навіть не підозрював.
Після темної вогкої ночі віковічний ліс зустрічає сонячно-льотний ранок.
І це спадає віковічний дощ, посеред світлотіні вод, тонкого попелу та ніжного вапна, на величезне шовковисте дно безодень, що не знають сну.