Вільга пішов за ним, заклопотано похитуючи голо вою.
Роберт Крушина повернувся нагору, Вільга сидів у кріслі, курив сигарету й дивився на Марту, яка й досі не рухомо стояла в дверях алькова.
— Вільга вийняв з нижньої шухляди секретера невеличку залізну касу, відімкнув її й почав лічити гроші.
Вільга подивився на Метеора, і щось схоже на колишню холоднувату іронію заблищало в його вицвілих очах.
— байдуже спитав Вільга, його права повіка проте почала тремтіти з нечуваною швид кістю, що свідчило про велике хвилювання.
— простогнав Кубусь здушеним голосом: до його свідомості дійшло, що Вільга знову замовляє горілку.
Я на льоту роз тратив сто п’ятдесят злотих, не рахуючи вже дрібних ви трат — На жінку , — сказав Вільга , — мабуть, на жінку, якщо з жалем говориш про гроші.
— Четверта , — відповів Вільга, глянувши на золотий «лонжин».
— Гм , — стурбувався Вільга , — чи ж можна пустити тебе зараз у дорогу?
— Я погано спав , — поскаржився Вільга; в нього й справді був вигляд втомленої і миролюбно настроєної людини.