Наче чув знайомий гомін Черемошу, полонинське роздолля і вітровіння Чорногори.
Вона ж відповідає: «Обдай теплотою мій сад, вітровіння південне, Ти ж, вітре північний, йому прохолоди навій.
Відгомони грому залягали в далеких гірських перевалах, вітровіння покотилося верхів'ями смерек.
Та Посланець неба стояв спокійно, наче прислухаючись до вітровіння.
Дівчина зітхнула й прудко побігла на гору, розсікаючи вітровіння.
Гірське вітровіння, розтерзуючи тумани, визволяло схили гір, вкритих ніби поруділою жебрацькою сардачиною, полатаною сірим шматтям.