Свічка дістав з кишені віхоть, вмочив його в гас, кивнув Юркові на сіни — виходь.
Оже він мовчав: боявся зачіпати, боявся тушити той віхоть, що курів у його хаті …
Парубки-сторожі брали в руки грубі палиці або залізні вила, сір ники і скручений та смолою облитий віхоть соломи.
— Коли через солом’яний віхоть струмок пропустим — тільки головня згорить.
— Я знаю, що над тебе нема, не було і не буде, а я негодяй, лінтяй, віхоть з чобота лівого.
От, думаю, лихо ! тепер може й про мій віхоть згадають …
— Еге ж , — він поправив зелений віхоть, що звис над головою дівчини, і тихо поклав на її плече руку.
— По вовні овець, що суха й настовбурчилася, мов віхоть.
Аж ось палає огонь у сусіда, на самій границі … не дай, боже, віхоть перекине й на нашу сторону !. .
Руде його волосся, як старий віхоть, стирчало на всі боки з-під круглої, високої шапчини з довгим рівним дашком.