Іван Галайда, власник хутора, увійшов у судову тяганину із сотником, якому сподобалася Галайдина земля.
Шевченківські люди — це мужні, сильні, тверді люди, це Алкиди — сини сили, як Іван Підкова, Гамалія, Семен Палій, «Юродивий», Галайда, Гонта, «Неофіти», мученики і борці за правду та свободу, які караються по тюрмах, каторгах і Сибіру.
Вернули із забуття Палій і Нечай, Сірко й Галайда, Богун і Підкова, Кармелюк і Кривоніс, Наливайко …
Федора Зайченко спересердя казала синові: «Доки ти бродитимеш, як оцей Галайда? !»
Ройовими стали: Палій, Кора, Райтер, Ославець — в першій чоті; Граб, Байдак, Новий, Найда — в другій; Крамаренко, Зелений, Рібка, Галайда — в третій; Урал, Їва, Кутик, Луговий — в четвертій.
З почуттям гордости дивиться на свого вибранця Оксана з «Гайдамаків»: «Той Галайда — мій Ярема !
Згаданої зими Галайда залишив два рої у безпечнішому місці в глухих горах.
Кінчаючи , — прошу згадати знову і знову Шевченкових двох Ярем: Одного — слухняного раба, який «не знав бідолаха», що в нього «виросли крила», що «неба дістане, коли полетить» вже як козак Галайда …
— Будь ти проклятий , — простогнав Галайда, і сотниченко з розмаху вдарив його в обличчя …