Тихо, як тінь, повзе або дряпається соболь по гілках і зненацька стрибає з високого дерева на нижче, де сидить собі спокійнісінько глухар, рябчик або тетерюк.
— Та це не до мене , — завіднікувався поспішно Глухар , — який мені учені підручник спартачили, те я і викладаю.
Десь озивавсь глухар крізь сон, І сторожила ніч печеру …
— От-от, тим більше не турбуйтеся , — вдоволено підхопив Глухар.
Минуло зовсім небагато часу, трохи далі, біля кам’яного розсипу, затокував глухар.
Не розібрали, що це не глухар , — каже він і б' є сокирою по стовбуру.
— А ви взагалі упевнені, що вчитель Глухар розуміє, що ви там понаписували?
Маськін його і питає : — Товаришу Глухар — чи добре вам живеться?
Аж раптом з лісу вилетів величезний глухар, вхопив гадюку дзьобом і знявся з нею високо вгору, Міхель, що лишився по той бік рівчака, аж заревів, мов скажений, побачивши, як глухар потяг гадюку.
На стінах висіли опудала: на сосновій гілці розправив крила глухар, трохи далі сидів яструб-тетерев' ятник, а на іншій стіні на обрубку модрини розляглася рись.