Шевченко сміливо вийшов на середину кімната, розгорнув папірець і почав: Сонце гріє, вітер віє З поля на долину, Над водою гне з вербою Червону калину; На калині одиноке Гніздечко гойдає , — А де ж дівся соловейко?
«Понесу я чаєчку-ворочаєчку На гору високу, На дуб тривеселий, У гніздо та у свое гніздечко, Та дам їй обручальнеє колечко, Та припну за ніженьку білу, Щоб не полетіла …»
До її приїзду вже було винайнято гарнесенький будиночок в міщанській дільниці, і цікаві сусідки нетерпляче очікували приїзду подруги красеня-вельможі, котрий особисто давав вказівки робітникам, що опоряджували це миле гніздечко.
Гніздечко кохання … Трохи непризвоїте місце для дружньої бесіди.
— Зараз ми всього наберемо і підемо в наше гніздечко.
Між трьох гілочок чорніло торішнє кругле гніздечко.
Сержант підкинув дров у грубку, і жандармський пост перетворився в найприємніше місце на земній кулі, в затишний куток, тепле гніздечко, де, коли спускаються зимові сутінки, так приємно погомоніти, поки не засвітили світла.