І як не сміялись тоді з нього дурні необачні кутчани, він мовчки розібрав на сінях стріху, зробив на даху кошару, побудував східці, наносив повне горище сіна і збіжжя.
Він стояв навитяжку, тручи пальцем бічник приставленої до стіни драбини на горище, і мені видалося, що він невловиме обходить мене думками, як лінивець нову роботу.
Він спустився по дерев’яній драбині, обриси якої губилися високо під стелею: вела вона, треба думати, прямісінько на його рідне горище.
Сидячи долі в блакитно-білому світлі ліхтарів, я обвів поглядом схоже на поле бою горище.
Після цього навпомацки піднявся на горище і сів на твердий бамбук.
Сходи ставали дедалі вужчі, очевидно, вони вели на горище.
Ще вдень він, за старою козацькою звичкою, лягаючи спати, обдивився горище і помітив, що в зашитому дошками причілкові є невеликі дверцята, через які, напевне, Момчил заносив сіно.
Збіг на своє горище, жбурнув сувій з малюнками і впав лицем у вогку, тверду подушку …
Шерсть у котів стала дибки; покрутивши зачумлено головами, вони всі разом ще раз підстрибнули на місці і рвонули у вікно на горище.