Аж гульк, дивлюсь, із лісової мли Ватага суне витязів удалих З богатирем прегарним на чолі.
Голубого набереш на косинку чи там на прапор, гульк — а воно вже полиняло, аж біле.
Гульк, аж із дому вибігла ще й простоволоса біла жінка, років сорока п’яти чи п’ятдесяти, із веретеном у руці; а за нею слідком — її білі дитинчата, що поводилися так само, як і негренята.
Тільки почала збирати, коли гульк — їде Потоцький.
Сидиш собі, милуєшся зірочками, аж гульк — навколо вже непролазна хаща !
І не встиг він ті слова вимовити, як ковбаса прямо з вогню — гульк ! — вилетіла та жінці до носа й пристала, а сковорода з сільницею назад на полицю в одну мить прибігли.
Еней по берегу попхався, І сам не знав, куди слонявся, Аж гульк — і в город причвалав.
Вона вже зовсім зібралася туди й пашпорт узяла, і тлумок пошила була, аж гульк — як з неба, зявився на хуторі Зосим Ничипорович.
Гульк — аж там бакаляр, що задрімав був у верболозі; вона його побачила, а він її.
Коли — гульк — серединою Дніпра мчить проти води човен.