Слухаючи Гофберга, він уявляв собі гордовитого, високого дідугана з поставою як у сенатора, постриженого йоржиком, з довгими й густи ми вусами.
Стали в вікна бити шершні І джмелі густи, Стали душі, тяжко вмерші, Натовпом густим.
Не можна, заборонено йому густи, а він таки гуде, а він хвилюється, а він снує химерні візерунки свого розворушеного віковічного бажання.