Відпочиваючи, співало тіло, нахилилися над ним світи, М’яко мерехтіли великі зорі, і далина була така принадна і зрозуміла, як дівоча пісня в жнива.
На щоглах часу піднято вітрила, В моїх очах нуртує далина, Стремління за стремлінням вирина — Жага плавби чуття мої збудила.
Бо дзвенять від стуку-грюкоту коліс не лише околії, дзвенить і серце, бо озивається на зичне іржання коня не лише упокорена за ніч далина, озивається молодечим клекотом єство людське.
Далина думала нагадати йому, щоб готувався до виходу, та його зосередженість і нерухомість заворожили її, і вона лише мовчки дивилася на нього.
— прошепотіла Далина й, засоромлена, відняла Степанову руку від себе.
Повз Торця парує, а далі парує в степу: тоскно дивитись на степ, де мріє далина.
Котиться сувій-далина: над Сяном ватри горять …
Постать Лавріна все меншала й меншала, аж поки її не змили курява і далина.
Яка незмірна далина пролягла між Якутією і Україною !
Розгортається сувій-далина: шлях на Болшів, Чев?