Все зливалося в якусь чудернацьку музику далекої оркестри, дириґент якої був чи надто закоханий, чи п’яний.
Це такий чоловік, у минулому, здається, музикант чи щось таке, дириґент або піаніст.
Сваволять — на законних засадах — лише дириґент танців та ще два-три кавалери, трошки надто веселі.
Або це дириґент з світовим ім'ям, абож такий же тонкий і фантастичний театральний режисер, як і Вахтангов, постановник ґоццівської «Принцеси Турандот».
Уявляєш, дириґент симфонічного оркестру, якого змусили о третій ранку відшкрябувати з підлоги уламком битого скла налиплі на неї кров і гуталін?
Коли цей талановитий дириґент не дириґував музикантами сам, він ходив на концерти, після яких завдяки своїй славі йому доводилося проходити за куліси і хвалити виконавців.
Холодильник відкрив передо мною всі свої скарби і по короткому часі на електричній плиті шкварчало дві сковороди, булькотів кофейник, а я, як дириґент опери, завзято орудував дерев’яною мішалкою і витанцьовував при тому якийсь патетичний канкан.