Зо мною, слухай же, остались Данило, чура мій, та я, Та Пріся, дочечка моя !
— уклала в матюк усю свою ненависть, лють і горе, і затихла, благаючи подумки усі сили, щоб це було так, щоб ВОНА, її дочечка була жива, хай навіть із Фількою, тільки б не в руках Боса і його покидьків …
Мати зсунулись з печі, дивляться на мене, осміхаються: «Таки й у мене , — кажуть , — нівроку дочечка … і вбралась гарненько, і сама доладненька».
І дочечка у їх росла, Уже чимала піднялась; І генерал її посватав
Піди ти, дочечка, в палац, попроси у короля шматочок гусятини.
І дочечка у їх росла, Уже чимала піднялась; І генерал її посватав, Бо страх хорошая була, А генерал був страх багатий, От і талан господь послав На вбогий хутір, ублагали Царя небесного !