«Крізь тонкі високі стебла трави перегля дали блакитні, сині й фіолетові волошки, жовтий дрік вискакував вгору з своїм гостро кінчастим вершком, біла кашка крутими шапками виглядала на поверхні.
Аби-ж прийшов отой день святої волі, так він і зґедзкається, наче його дрік укусив.
Замість трави тут розрослися запашний дрік та різні кущі, вкриті цвітом.
Дрік, проліски, мирти й ломикамінь яскравіли серед скель, немов оті пістряві скалки в печері Ехо.
В вологих видолинках знайшлися польові лілеї, а на межах між толоками — дрік.
Ото воно й розпалилось сьогодні, немов його дрік укусив.