І його думи полетіли далеко, повилися птицею понад якимись безмірними степами, понад морями, летіли за ті моря, все далі та далі, в якийсь інший пишний край, де гуляв старий князь — козак Байда Вишневецький …
Крізь завихрені дні Комунізму весна В світ веде покоління моє за собою … Підіймаються думи одна за одною …
Батюшки мовчали, втягуючи в себе дим, і буцім збирали розкидані думи, вибираючи ту, з которої треба б почати розмову.
І знов полились перетяті візитом, мов гострим ножем, її думи та мрії.
Королівська комісія заспокоїла тільки реєстрову старшину, отих «дуків-срібляників» народньої думи тоді, коли рядове козацтво мало безліч причин для невдоволення.
Чи ж ні осокір, ні верба неспроможні розвіять твій сум, твої думи тривожні?
Понад сніжно-білі шпилі гір, понад скам’янілі сизі хмари душі тіней мостять шлях і тим шляхом за щасливими людьми в країні сонця свої думи, свою тугу шлють.
Серед тиші та темряви лізли в голову спогади й думи без кінця …
Загалом картина варта подиву, і це при тому, що на площі біля міської думи, дув пронизливий вітер.