Воно зітхнуло разочок, і душечка її одлетіла …
Даремно ти воював, даремно за славою ганявся, пропадеш, як на ярмарку собака, й ніяка душечка добра не згадає, що жив колись.
— жахалась моя бідна душечка, намалювавши собі Бога страшним дядьком із ножем, і, скрутившись їжачком, ховалася в п’яти.
А може, він і бачить — прилетіла душечка ясна у рідні краї з тої Зеландії і он кружляє над майданом білим голубочком … Тішиться !
Так бідкалась моя душечка між двох бабів, як між двох вогнів.
— Боже мій, боже мій , — каже , — де ж це його душечка буде?
«Він підпише , — раз у раз кричить вона , — він підпише; він розумний, він душечка, він красунчик …» і се й те, все від щирого серця мені торочить: «Він підпише !. .»
Горохівська любила чеховське оповідання «Душечка».
— Споріднена душечка , — процідив він крізь зціплені зуби.