Дячок подивився на нього: стоїть блідий і щелепи розвернуло, тільки нібито понижчав.
Дячок сидів до Кажана спиною, і коли той заворушився, спитав, зітхнувши : — Що там таке, друже?
А тоді наче Ганька, наша сільська вдовиця-красуня що до неї наш виборний та дячок вчащають, кричить:
Сьогодні там таж і не хор блює, Не ладаном кадять, і не дячок піє - Сам сатана там нині службу править.
— суворо кинув дячок: йому раптово прокинулась ненависть.
Дячок витер рукавом піт на чолі і скинув із себе снопи.
— усміхнувся єхидно дячок і думав про Кажана: «Дурень !»
Навколо мовчазно, і лише цвіркун, як дячок над мертвим, одбиває речитативом.