В кутку стояв великий стіл, а за ним — діжа для замішування хліба, накрита білим полотном.
«Царю Святославе, є в нас два виходи — про сити у греків миру, або в темну ніч зняти ворожу сторожу і вийти з Доростоля, і пе рейти Дунай, а там — вільний шлях до Києва» , — сказав атіман Діжа.
Доки човни розверталися, доки веслярі налягали на весла — діжа знову щезла.
Андрій Діжа походжає на помості, склавши руки на грудях.
— Він , — радо озвався Діжа , — Та ще й не сам, а з козаками, Чи не заміна?
Мелашка влізла руками в діжу і ніяк не могла вимішати тіста з самого дна: діжа була здорова, а вона сама була невеличка на зріст і не могла дістать руками до дна.
От він викотився над степом, здоровий, як діжа, червоний, як жар.
— гукнув Діжа, Хапаючи замашного вербового кийка.
І незабаром здоровий, як діжа, червоний місяць викотився на чорне небо так швидко, що можна було навіть очима бачить його рушення.
— здивовано гукає Андрій Діжа, високий, стрункий козачисько, поплескуючи себе по стегнах.