«От чого я діждався на старості літ за свою вірну службу , — говорив гетьман гірко.
Поїхали на патрульній машині до Центрального ринку, обійшли його довкола, ні чого підозрілого не побачили, поїхали далі, на Вин ницький ринок, покружляли й довкола нього.
Коли бачив хто, як часом бува зимою зоря погорить та червоніє, що аж на снігу віддає, оттака стане і Галочка; і тільки добіга до такого, що вже зна, що хоч словом її зачепить, якраз тут і відвернулася, чого-небудь подругу спитати буцімто.
В усякому разі, змагання гладіаторів і іспанські бої биків хоч якось слугували розвагами глядачам, чого тут, звичайно, не було аж ніяк.
Він Кождо’му мусив докучити, все псував, що далось зіпсувати, і ходив по покоях, мов яка помана, визираючи тільки, де би міг чого причепитися.
— Мама каже, що мужича мова погана, недотепна ні до чого !
Та далі сталося таке, чого я досі не можу збагнути.
А через те, що немає йому чого робити, то й хапається він за чутки про всякі пригоди.
Чого вже не робили тії старости і комісари з городовими козаками, тії консистенти-ротмістри з своїми жовнірами, да й наші перевертні недоляшки з надвірною сторожею.