Він чув з усіх слів своїх гостей якийсь холод, за котрим, бачилось, чатувала скрита глибоко в їх серцях зависть.
В ньому вічно зависть грає, Маріє, я се вже знаю.
До того спричинялася і зависть, що задавлювала для неї співчуття.
Сказав Лицар : — «Ти назвав ім'я цієї змії: зависть і ненависть.
Те, которые почитают себя здешними аристократками, утаив зависть, примкнулись к ней.
— Тільки без іроній, Адольфе; я вже, славити Бога, в тих літах, що така зависть ні при чім.