Ще в цеху працював сімдесятилітній майстер заставок, цей годинами точив ляси на першому поверсі з учнями палітурників і твердив, що червоне чорнило продовжує життя, якщо ним мазати собі лоба.
Він полагодив двері, засклив вікно й навіть думав був заходжуватись хату мазати, та не було коли.
— Та нехай тебе лиха година маже, не я буду мазати !
Виходить, і це не для таких, як він, Тарас Шевченко, їм тільки мазати долівку й стіни — ото і все художество.
Толя заходився мазати фарбою усіх бджіл, які прилітали до напувалки.
Побачивши, як «адмірали» зліталися до берези і занурювали свої хоботки в тріщину деревної кори, я почав мазати березовим соком, що заграв, деревце молодої тополі.
Войцєховського, мусіли виконати українські малярі, бо тогочасні польські «вміли тільки мазати стіни синкою й золотити звізди».
А потім діловито: от що — вона думає отут мазати, чи не заважатиме?