І чи справді була та бентежна заметіль вишневого цвіту?
— Доброго ранку, кохана … — смієшся до мене, і радію — начебто взяли мене на сто коней і везуть у снігову чи весільну заметіль, лиш видзвонюють веселі і голосисті дзвінки.
— Десь також розум посилати людину на таку заметіль.
«Той, що б' є мертвих» басом засміявся, але не сказав нічого, тільки ближче нахилився до віконця і нібито пильніше став вдивлятися у заметіль.
Заметіль жваво бігла витоптаною лижниками стежиною й здавалася цілком задоволеною, на мою превелику радість, і починала дуже швидко оживати.
На землю спустилася непроглядна ніч, а небо й довколишні пагорби заметіль перетворила в одну суцільну пелену зі снігу.
Звісно, я була ще дитям і щиро вірила, що все, що я кажу, Заметіль зрозуміє.
Хай там як, Заметіль лагідно ткнулася мені в шию своїми теплими губами, даючи зрозуміти, що готова «піти зі мною погуляти» …
Юнак змахнув рукою лапаті сніжинки, що сідали на скроні та вії, й рушив уперед, прорізуючи густу заметіль.
Усе, як і першого разу, закінчується вкрай погано: пізньої ночі, під снігову заметіль, у приміщення школи олімпійського резерву вривається цілий десант (як їх туди закинули — гелікоптером ?)