Коли дівчина вже була в келії, затворниця обережно опустила її на землю, потім знову підняла її і, тримаючи на руках, ніби це була її колишня маленька Агнеса, почала ходити туди й сюди по вузькій комірці, сп’яніла, нестямна, радісна.
— Тут пробігали діти й сказали, що циганку , — знову промовила затворниця.
Затворниця припала обличчям до підлоги, її чоло вдарилося об плиту, наче камінь об камінь.
Затворниця відштовхнула коржа, який подала їй Майєтта, і промовила : — Чорного хліба !
Затворниця не відповіла, вона почала співуче бубоніти, злісно й глузливо: «Циганська дочка, циганська дочка, циганська дочка !»
— А знаєш, моя донечко , — казала затворниця, перериваючи свою мову поцілунками. -
З тієї хвилини, як Трістан помітив циганку і всяка надія на врятування була втрачена, затворниця не вимовила ні слова.
Раптом затворниця, немов питання циганки тільки зараз дійшло до її свідомості, вигукнула : — Що ти мені зробила, питаєш?
Затворниця ще голосніше зайшлася своїм жахливим реготом і вигукнула : — Яке мені діло до твого короля !