Я подивився крізь неї на темно-червоний, затягнутий брудною імлою захід сонця.
Розгромивши Київ, пішов Бату далі на південний захід.
Проміння вранішнього сонця лилося в кімнату крізь вікна, засклені кожне однією суцільною шибкою з червонястого скла.
Гадаю, що навіть ці іспанці мусять тримати всіх у шорах, бо ж через тих приїжджих східняків пішла лиха слава про Захід.
Над Подолом височіла твердиня київських князів — Гора, з чорною дерев’яною стіною, кленами, що врізувались у темно-синє небо, дахами теремів, які сяяли під промінням вечірнього сонця , — там також було тихо.
Він, зневажаючи підлу хирлявість нашого світла, що терпить захід, лиш дивиться на своє невечірнє світло, що поселилося у речовинному сонці й із його тіні виходить для своїх прихильників, наче наречений із свого чертога.
Далі він розпитував про бої, що ми їх зводили з більшовиками, про виселювання українських селян поляками на польські західні землі і вкінці про наш рейд на Захід.
Вона ж не діждеться його звідти доки й сонця-світу.
Так похмуру сутінь осени скрашує недоречно яскравий проблиск сонця.
Ґомиків було може душ із тридцятеро, вони рушили о восьмій ранку, на сході сонця.