— Дросельмаєр та двірський звіздар уже п’ятнадцять років були в дорозі й ніяк не могли натрапити на слід горіха Кракатука.
І звіздар дав мені приладдя, аби я бачив усе, що схочу.
Там звіздар сказав королеві, що знає, де його дочка; але це за морем, і тому, щоб привезти дівчину, потрібен човен.
— Я звіздар, і, якщо тобі подобається моє ремесло, я годуватиму тебе.
Другого ранку звіздар з радощів кинувся годинникареві на шию і вигукнув:
Назви рецензій на збірку Р. Лубківського «Звіздар»).
Останні сумніви, що то справді був горіх Кракатук, миттю розвіялися, коли звіздар, якого вони покликали, обережно зішкрябав з нього золото й на шкаралущі знайшов слово «Кракатук», вирізьблене китайським письмом.
А тут іще головний кухар по секрету сказав йому приємну новину, яку двірський звіздар вичитав з розташування небесних світил: настав час різати свиней і худобу.
Звіздар і каже королеві : — Віддайте доньку за мене, бо я знайшов її.
— Випий вина і кажи, що ти зробив для того, аби цей французький звіздар не був таким розумним?