— Я у голови в’одно прошу рушницю … стріляв би здалека.
Нічка розсипала зорі сріблястії, Он вони в річці на дні, Плачуть берези по той бік кудрявії, Здалека линуть пісні.
Здалека вони видавалися рожевими птахами, готовими от-от злетіти.
На тій горі ще здалека було видно корчму з веселими, як у п’яно ї жінки оч (і, вікнами) * (* В автографі помилково — «як у п’яно ї жінки, очима»).
Рано о восьмій я вже мився, голився, прийняв серію телефонів, пізніше за мною заїхало авто мого приятеля Артемина і ми поїхали до міської управи на прийняття, де вже було багато наших мистців, а в тому здалека я бачив також Лену.
Але списи свистіли, і кожного уламра було поранено, хоч і не дуже, бо списи летіли здалека і кидали їх слабосилі руки.
Ще здалека шуміло незнане й величне море, дихало назустріч Альоші гострими пахощами.
Він сказав, що ми іноземці і прибули сюди здалека, щоб подивитися на країну серафійців, а до обману мусили вдатися для самозахисту.
Наступного дня, підходячи до клубу, діти ще здалека побачили біля нього великий натовп людей.