Під крилами попливли вкриті снігом верховини. їхній вигляд нагадував мені про інші гори, про інші недавні пе рельоти.
Небезпека була вже в тому, що він надто близько прибився до підніжжя гори, яка стрімко здіймалася на східному березі, звідки так виразно долинали пташині голоси.
І гори, і горе, ось лише гори скінчилися, а горю кінця-краю не видно … — Звідси вийти хочеш?
Тож завдяки мужності й сприянню долі вони перетнули Тінисті Гори, спустились у Долину Сіріону, ввійшли в Бретілський Ліс і нарешті, потомлені та виснажені, дісталися кордонів Доріату.
Як і на той факт, що слідом за ними в гори пускався Ромин партнер-австрієць, для якого вона щось іноді тлумачила.
Можливо в золоті, як хімічному елементі, сховано конфіденцію їхньої могутності.
Вони зупинилися біля підніжжя гори і перемовилися з моєю матір'ю.
Ішла вона, йшла багато-багато днів і нарешті прибилася до гори.
З російських грошей їх дуже цікавили миколаївські золоті монети, але можна було зговоритися з ними і на радянські гроші, для яких вони самі проробили девальвацію, прирівнявши карбованець до копійки.