Той і радощів не знає, хто не знав нещастя зроду.
Якби не ти, мій милий, я, здається, зроду-звіку не виїхала б з Масюківки, з батькової господи, не то що до Києва, а хоч і до Парижа.
— Та цей жук із щирого золота, все до цятки в ньому золоте, усередині й зверху , — такого важкого жука я зроду-віку не бачив.
Зроду такого не було, щоб ось так — вдома й на гостя.
Я зроду , — за свідченням своїх рідних і хрещених батьків , — не скидався на генія.
— Зроду панам зуби не висмикував , — посміхнувся Семен.
А він усе думав, що вона не по-дівочи серйозна чи то від інститутської науки, чи зроду.
Я старший за тебе і довше жив у лісах, можна сказати, зроду жив тут, і мені не треба доводити, що таке індіянин.