Вони збиралися битися до остаточного розгрому, до крапки, «До останнього зідхання» , — мовляв Роман.
Як довгий стогін, видерлося йому з грудей могутнє, силоміць стримуване, зідхання, аж зашелестіла і вгнулася під тим подихом чорна осока навколо озера.
Веселість та радість осягнуть вони, а журба та зідхання втечуть !
Старі, мудрі двері, темні зідхання котрих впускали і випускали тих людей, мовчазні свідки входів і виходів матері, дочок і синів — відчинилися безголосо, як дверцята шафи, і ми ввійшли в їх життя.
По-третє, тому, що мав волю битися до останку, до останнього зідхання.
Вона була, і ніщо не забере в нас цієї певности, цього світлого смаку, який ми ще маємо на язиці, цього зимного вогню на піднебінні, цього зідхання, широкого, як небо, і свіжого, як ковток чистої ультрамарини.
Але серед радісних успіхів прощальні зідхання пролунали і забулися.
Із твоєї вбогої скрипки вилітають зідхання зневаженої кріпацької душі і зливаються в один протяглий, понурий, глибокий стогін мільйонів кріпацьких душ.
Я не люблю самотнього зідхання — Нащо давать далеким зорям світ?
При такій декорації можлива тілько мертва тиша, що її переривають тяжкі зідхання, а не голосні пісні.